Україна пам’ятає! Світ визнає!

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок там вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 р.р. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знає, скільки безневинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.

З метою вшанування пам’яті жертв голодомору та виховання в учнів ціннісного ставлення до держави, поваги до її історичного минулого та збереження державних традицій в школі педагогом-організатором Слободяник Л.А. було проведено виховний захід «І пам’яті свіча не згасне…». Учасниками уроку памяті стали учні 6-б класу Ковтун М., Федоренко Д., 7-Б класу Березій В., Панченко Д., Могилка Б.,(11 кл.), учні 4 класів: Марченко К., Магльована Т., Чапенко А., Магай В.,Третяк Д., Січкарь Д., Чуб А., Туренко Д.

Діти читали вірші, спогади очевидців тієї страшної трагедії, переглянули відеоролики про події чорної сторінки історії країни голодомору 1932-1933 рр.. Цей захід запам’ятавсь усім завдяки емоціям суму, жалю і співпереживання, які відчувалися у кожному слові і русі її учасників.

28 листопада запрошуємо кожну українську сім'ю о 16-й годині приєднатися до Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті...», яка розпочалася у школі 27 листопада 2020 року. Учні школи виготовили «Незабудьки» - символи пам’яті померлих душ від голодної смерті і створили загальношкільне панно.

Хід виховного заходу: Україна пам’ятає! Світ визнає!

На столі — розламана хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

  https://youtu.be/P1B4ex0el1M (ти живеш)

 1.В руках, що виростили хліб.

 Не залишили і зернини

 Ні, рід наш в горі не осліп -

 Ти все згадаєш, Україно!

 Ведуча. Згадай усе ти, щоб воздать

 Близьким і дальнім людоморам.

 ... Хоч радість легше пам'ятать.

 Та треба пам'ятать і горе.

Учень 1 (запалює свічку):  (звучить РЕКВІЄМ А. Моцарта)

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

 Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори надійшли.

 Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Ведуча:  (запалює свічку):

Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

        Сталося це літа Божого 1932-го Сталося це літа Божого,

       Яке запам'ятається кожному Навічно, важко, гірко.

       Сталося це літа Божого 1933-го. Пекельні цифри і слова

       У серце б'ють неначе молот.

       Немов прокляття ожива. Рік тридцять другий... Голод... Голод...

У люті сталінській страшній Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!) Недолічилась Україна.

Уч.3. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932- 1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках. То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

Учень 4.  (запалює свічку — кожен учень перед читанням також запалює свічку пам'яті — робить крок уперед):

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл. згадує:

Виходить у білому дівчина1:  «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Учень : Микола Піскун, 1926 р. н., смт. Сиваське, Херсонська область.

Учень2 у білій сорочі :

 «У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…»

Учень : Петро Оливка, 1921 р. н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.

Учень3 у білій сорочці.

 «Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене маленького на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом із сестрою і померла на моїх очах. Одне спасіння: миші наносили в норки запаси, землею обгортали їх у круглих купках, а ми вже її роздовблювали взимку і забирали ці запаси».

Учень : Іванна Приступна, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

Учень4 у білій сорочці

 «Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Учень : Письменник Олесь Гончар, 1918 р. н., щоденники, запис від

 23.08.1980 р.

Учень5: «А мені згадався 1933-й. «То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, – сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…»

Учениця: У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Ведучий: 1932-1933 рік. Найчорніший час в історії України.

 ВІРШ  «Бозю, що там у тебе в руці…?»                        Антоніна Листопад.

Бозю!

Що там у Тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.
Та ж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.   Бозю, що там у Тебе в руці?..

ТРИ КОЛОСКИ

Три колоски - пророщене життя,  

відібране, знівечене катами. 

Тіло живе, душа у небуття 

вже відлетіла і немає з нами. 

 

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.

Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок  жорстоких катів.

Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.

Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

                  https://youtu.be/gX9GRUFwXDU (пісня Засвіти свічку)

Ведуча:  Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

 Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання.

 

                                   (Хвилина мовчання).(роздати кусочки хліба)

 

Ведуча: 28 листопада  вся країна вшановує пам’ять  жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Серед них були такі діти , як і ви.

     Хай світло від свічки у небо летить,

    Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

    Щоб душа ця загублена спокій знайшла

    І у вічність до Бога вона відійшла.

 

Звучить пісня О. Білозір «Свіча» (відеокліп).

 Учениця. Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

 Ведуча: Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого майбутнього.

Ведучий: Україна пам’ятає!

Ведуча: Світ визнає!