Квіти у полі, там, де Крути...

29 січня – День пам’яті героїв Крут.

Гортаючи сторінки історії нашої Батьківщини, починаєш розуміти , наскільки багатостраждальним та тернистим шляхом вона пройшла при збереженні своєї державності та здобутті незалежності. Ось і сьогодні, 27.01.2022 року, в Кам’янській ЗСШ І-ІІІст. №2  пройшов виховний захід «Квіти у полі, там, де Крути» присвячений  Дню пам’яті Героїв Крут. Лідери учнівського самоврядування   із зворушенням розповідали присутнім про трагічну загибель студентського куреня під Крутами, який став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Всі присутні зрозуміли, що цей бій,  мав важливе історичне значення, оскільки затримав більшовицькі загони і тим самим дозволив Урядові УНР вперше з часів скасування Гетьманщини у 1764 році добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.

Вічна Слава героям Крут! 

Сценарій виховного заходу до Дня пам’яті героїв Крут «Квіти у полі, там де Крути…»

 Учень 1:

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’януть той славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

 Учень 2:

29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році

відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського

народу за свободу і незалежність.

І  згадую  чомусь я мимоволі

Великих лицарів своїх;

Лежать вони покинутими в полі

І без хрестів могили їх.

Учень 3: 29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

Учень 4: Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М.Муравйова.

Учень 3: На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками.

Учень 4: У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

Учень 2:   

Вони сміло виступили в бій

Хоч ворог був страшний, суворий,

В душі не було молодій

Ані вагання, ні покори!

Сніги зледенілі

І темінь іскриста

Над Крутами в скруту

Зійшлося їх триста

Моя Україно,

Мій Києве – княже,

Ця юнь безборонна

За тебе поляже.

Учень 5: Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 6 тисяч старих вояків, а борців за волю України біля 600.

Учень 6:

Десять йшло проти ста,

І кидались грудьми на гармати,

Бо за ними свята

Україна стояла, як мати.

Учень 7: Бій був запеклий і тривав до полудня. Молоді воїни билися

відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.

Земля здригалась. Схід вогнем горів,

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих

Палав святий, благословенний гнів.

Учень 1: Сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слово дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати». Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед. На смерть… Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, падали у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

Учень 8:

П’янила ниву кров їх чиста

Звершилося: вже бій стихав,

І впали всі героїв триста!

Останніх, смілих – гнів садиста

В полоні всіх закатував.

 Учень 3: 35 забрано в полон, серед них вісім поранених, яких не розібравшись і вважаючи за своїх більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і розповіли усе. Решту довго і жорстоко катували. Та вони не впали на коліна, не просили помилування. Мужньо зустріли вирок – розстріляти.

Учень 4: Наближалася страшна хвилина для засуджених. Перед стратою учень другої Української гімназії 19-річний уродженець Галичини Григорій Піпський почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили й інші полонені.

Учень 5: Селяни з навколишніх сіл забрали їхні тіла, поховали за християнським звичаєм.

Вірш 2.

Учень 2: 1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося.

Учень 5: 19 березня 1918 року до Києва приїхав сумний поїзд. Убитих було

поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі – на аристократичному

кладовищі в центрі Києва. Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини

«Пам’яті тридцяти».

Учень 2:

 На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі-

Український цвіт!-

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого зазнявся воїн?

Боже, покарай!-

Понад все вони любили

Свій коханий край.

 Учень 7: Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.

Учень 6: Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він,

зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!».

Учень 8: Небагато імен тих героїв зберегла історія. До нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі: сотник Андрій Омельченко

Уч.1: Володимир Шульгин

Уч.3: Лука Дмитренко

Уч.4: Микола Лизогуб

Уч.2: Олександр Попович

Уч.5: Андріїв

Уч.7: Микола Божинський Божко

Уч.6: Шзидор Курик

Уч.8: Олександр Шерстюк

Уч.1: Головощук

Уч.3: Чижів

Уч.4: Кирик

Уч.2: Андрій Соколовський

Уч.5: Микола Корпан

Уч.7: Микола Ганькевич

Уч.6: Євген Тарнавський

Уч.8: Гнаткевич

Уч.1: Григорій Піпський

Уч.3:Павло Кольченко

Учень 4: Схилімо свої голови перед світлою пам’яттю тих молодих лицарів, які далекого січневого ранку загинули в ім’я України. Вшануємо пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Учень 2: Минуть роки, століття та пам’ять про юнаків, які полягли під Крутами не зникне повік. Немає права зникнути. Адже без неї немає історії, немає народу, немає країни.

Учень 5: Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів та учнів, однією з героїчних сторінок нашої історії. Крути стали початком нової доби в історії України. Трагічна загибель студентського куреня стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну.

Учень 7: Подвиг українських юнаків, що своєю кров’ю окропили землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі…

1.Зловісна ніч – її не позабути!

Пливла над полем, студеніла мла…

Лягла три сотня у бою за Крути,

За Україну у снігах лягла!.

Над Крутами сніг. І пронизливий вітер

У січні ридає, голосить, гуде;

Шукає могили, де воїни-діти

На вічнім спочинку. Нема ніде.

 

2.Жертовний Хрест під Крутами стоїть  (Куцупатра, Березій, Темна )

Людською пам’яттю приречений стояти.

Холодний вітер з верховіть

Цілує хрест, як сина мати.

Це поле обробляв сівач,

Щоб колосилось буйне жито,

Тепер на нім трагедії печать,

Це поле рясно кровію полите.

 

                            Тут України юнь свята

                            За Україну полягла в страшну годину,

                            Тут розпинали не Христа,

                            Тут вбили юну Україну.

Тут юних триста полягло

За честь, за волю, Україну,

Щоб вільно, радісно жилось

На цій землі онуку й сину.

На грані двох тисячоліть

Чорніє хрест у білім полі,

Тут вмита кров’ю наша воля,

Для нас усіх хрестом стоїть!

 

Хай пам'ять про наших героїв, які загинули під Крутами , буде вічною. І хай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину. Будьте ж певні, юні герої, ви загинули не марно. Золотаво-блакитні знамена, які застигли у ваших очах, коли ви падали на землю, стали державними символами і навіки залишилися для нас найбільшою святинею.

 

О. Боже наш добрий, з високого неба!

Молитву сьогодні заносим до Тебе.

За тих, що боролись при станції Крути,

За нашу Державу із ворогом лютим.

Що в битві цій впали в цю зиму криваву…

Прийми їх до Себе, прийми в Свою славу!

А нам від цих триста, о Боже, благаєм!

Любові дай, вчитись до рідного краю!

 Учень 6:

Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

Що довічну самостійність розумом відстояв, –

Тричі слава Україні і її героям!

Усі: Слава Україні! Героям слава!

     На закінчення учні виконують Гімн України а капелла.

 

КОЛЯДУЄМО, ЩЕДРУЄМО!

 «Колядуємо, щедруємо – на щастя, на долю,  на здоров’я! ».

 Різдво Христове і Старий Новий рік – улюблені зимові свята. Неповторний аромат хвої, світлі враження та хвилюючі миті казкової пори залишають добрий слід у пам’яті. Цього року учнівська спільнота виявила бажання відновити   українські національні різдвяні традиції. З віночком веселих колядок і щедрівок завітали члени шкільного самоврядування до міської ради, відділу освіти, центральної районної  лікарні та до мешканців міста.   З давніх-давен у народі говорили: «Якщо на зимові свята у хаті колядують і щедрують – увесь рік буде щасливим і багатим » .

Отож, щедрий вечір, добрий вечір – добрим людям на здоров’я!

АКЦІЯ "ДОПОМОЖИ ЧОТИРИЛАПИМ ДРУЗЯМ"

В рамках проведення Дня волонтера, члени  пiклувального загону "Поклик" розпочали акцiю "Допоможи чотирилапим друзям". До благодiйноi скриньки шкiльна спiльнота вкидала по  можливостi, хто скiльки змiг. На зiбранi грошi (480 грн.) ми придбали мiшок корму i вирiшили  завiтати до собачого притулку нашого мiста. Учнi 9-7 класiв i маленькi джурiвцi рою "Булава", годували позбавлених домашнього затишку тварин, гралися з ними. Господар притулку, Олександр Миколайович, розповiв дiтям про  його мешканцiв i про те, як потрiбна iм людська турбота i любов. Ми запрошуемо кожного небайдужого долучитися до благодiйноi справи. Будьмо добрими i милосердними до тих кого приручили!

 

День жовтий у школі.

Жовтий колір – це дуже теплий і приємний відтінок, який приховує в собі радість, надію та щастя.

Він часто символізує свободу, позбавлення від різноманітних обмежень та проблем.

Жовтий гармонійно поєднується з оранжевим, червоним та зеленим. Його можна зустріти скрізь: на вивісках, афішах, плакатах, гербах міст і навіть прапорах. Не даремно наш прапор саме жовто-блакитний. Українці – це мудрий народ, який споконвіку вмів підбирати символи, які мають величезну силу та є справжнім захисниками для кожного. Купляти жовті речі радять тим, хто хоче скинути вагу і нормалізувати обмін речовин в організмі. Він стимулює очищення та виведення шлаків. Також жовтий точно не завадить тим, хто страждає від невпевненості. Тому якщо ідете на складну співбесіду – вдягайте жовту сорочку і ви зразу ж відчуєте себе набагато краще і спокійніше. Адже не дарма ті, хто любить цей колір більше за все, є активними діячами з адекватною самооцінкою. Вони мають прекрасну інтуїцію, не люблять дурнів і завжди намагаються знаходитися в центрі уваги, адже це їм дуже лестить.

 

Вівторок - день червоний

А у нас кольоровий тиждень

 Зелений колір - колір життя, балансу і гармонії. З мільйонів колірних тонів наші очі розрізняють найбільше відтінків зеленого. Слово «зелений» походить від старослов'янського «зел'», що означає «молода зелень, трава». Зелений класичний - це колір, в якому в рівних пропорціях змішані жовтий і синій.В епоху нареченої на весілля вважали за краще надягти саме зелені сукні. У всьому світі зелений колір символізує безпеку, тому його і використовують для позначення початку руху.
Психологи стверджують, що в житті кожної людини буває певний період, коли він захоплений зеленим кольором. Напевно тому, що вважають його пов'язаним з духовними пошуками. Однак одні відтінки зеленого дарують нам відчуття спокою, рівноваги і безпеки, інші, у особливо емоційних особистостей, можуть викликати навіть страх, нагадуючи колір деяких комах, ящірок і змій. 

Зелений- колір природи, єства, самого життя, весни. Той, хто його віддає перевагу, боїться чужого впливу, шукає спосіб самоствердження, так як для нього це життєво важливо. Той, хто його не любить, боїться життєвих проблем, мінливості долі, взагалі, всіх труднощів. Зелений колір містить в собі приховану потенційну енергію, відображає ступінь вольового напруження, тому люди, які віддають перевагу зелений колір, прагнуть до самовпевненості і впевненості взагалі. 

Зеленого дня діти приходили до школи в зеленому одязі або ж виготовляли собі якийсь елементарний аксесуар до нього. Кожний клас готував дизайн вхідних дверей, виготовляли поробки в цьому кольорі, проводили інформаційні хвилинки про значення зеленого, створювали асціативний ряд слова "зелений".

9 листопада - День української писемності і мови.

  «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова…» - писав Панас Мирний. І це справді так. Українська мова є найціннішим скарбом нашої нації. Вона може втішити серце, загоїти душевні рани, недарма її називають солов’їною.

Ось і учнівський парламент нашої школи з нагоди Дня української писемності та мови 09 листопада з 8-00 год організував загальношкільний лінгвістичний арт-моб «Плекаймо мову!».  Вихованці школи поширювали крилаті вислови про рідну мову відомих українських письменників, громадських та культурних діячів, видатних історичних постатей. Цим учні хотіли продемонструвати, що варто дбати про чистоту та красу рідної мови, пам’ятати про її вишуканість, гармонійність та милозвучність.

Залюбки дітлахи підтримали ідею «Одягни вишиванку» та прийшли у барвистих сорочках, що пробудило дух патріотизму.

Двері класів прикрасили висловами відомих людей про українську мову та писемність, які спонукали удосконалювати себе як громадянина України.

      Учениці 9-Б класу (Бережна Анастасія і Шульська Оксана) з гуртом учнів 6-Б класу на чолі з педагогом-організатором  Слободяник Л.А. провели літературну композицію «Мова – найважливіший засіб людського спілкування»  в 6-Б і 7-А класах. Школярі вкотре доводили, що без мови людство «глухе, німе і сліпе», що наша мова найяскравіша і найбагатша серед мов.

Кращих знавців української мови було нагороджено символічними медалями.

Дорогі друзі!  9-го листопада ми з вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови. Свято було встановлене в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.

 Мова — живий організм, який розвивається за своїми законами. Це нетлінний скарб століть, що передається   від покоління до покоління і об’єднує минуле й прийдешнє. Це - спадкоємність не лише в межах роду, а й народу. Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.

 Ведучий: Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого так прагнув шановний меценат із Канади Петро Яцик.

 

Ведуча: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона – найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія нашого народу, його душа, культура.

 

Ведучий: Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша.

 

Ведуча: Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Гадаю, що ні.

 

Ведучий: Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

 

Ведуча: Прекрасна, багата, мелодійна українська мова. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Ведучий: А зараз, ми хочемо перевірити ваші знання із мови, провівши невеличку вікторину.

 

Ведуча:  Отож, перше питання:

1.     Скажіть, будь ласка, то яка ж наука

Вивчає в нашій мові звуки? (Фонетика).

 

2.     Чому Фонетика так називається?

(Назва походить від грецького слова phoneticos –  «звуковий» – це розділ мовознавства, у якому і вивчається звуковий склад мови).

 

3.     Скільки букв в українському алфавіті? (33)

 

4.     Скільки звуків в українській мові? (38)

 

5.     Ми ніскільки не хитруєм:

Нас і бачать, нас і чують, –

Це зовсім не дивина.

Які ж наші імена? (Букви і звуки).

 

6.     Що таке алфавіт? (Це сукупність розташованих у загальноприйнятій послідовності букв).

 

7.     Шість звуків вільно можна

          Співати, як пісні,

          Ці звуки знає кожен.

          Як звем їх? (Голосні).

 

8.     Назвіть голосні звуки. (а, о, у, е, и, і).

 

9.     Як звуки виникають?

         Хто творить їх і де?

         Повітря до гортані

         з легень спочатку йде.

Там звуки завібрують –

І голос всі почують.

Чом приголосні звуки так важко вимовляти?

Тому, що перепон багато їм треба подолати.

На які групи поділяються приголосні звуки?

(Дзвінкі, глухі, тверді, м’які).

 

10. Ми усі – відомі знаки ,

В нас і одяг однаковий.

Ранг і чин – також один.

Але зважте все-таки:

Хто твердий з нас, хто м’який?

Ось вам приклад: дим і дім,

Зрозуміло це усім?

Та для повного порядку –

хто назве нас по порядку?

(Пари м’яких та твердих приголосних).

 

11. Я один в сім’ї такий,

Кажуть, надто вже м’який.

Хоч мовчун, та не дивак,

В слові я – не зайвий знак. (М’який знак).

 

12. Це усі повинні знати:

Нас не можна роз’єднати.

Відрізняємось ми чим?

Літер дві, а знак – один.(дж, дз).

 

Сценка «Частини мови»

На сцені з’являються учні, які грають ролі частин мови. У кожного учня табличка із назвою частини мови.

 

Ведучий: Якось між частинами мови виникла суперечка, хто із них найважливіший у мові.

 

Частини мови сперечаються, вигукують: «я – головний, ні я – головний».

 

Іменник: (виступивши вперед, поважно і гордовито промовив). Годі вам хвалитися. Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім подіям, яких одягаю у свої сім відмінків,у два числа, три роди і чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом…

 

Прикметник: (перебиваючи). Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне і просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно стане гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми втямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.

 

Числівник: (вступає в розмову). От сидіть тихо. Без мене не знаєте в якому році народилися, скільки років живете на цьому світі. А ну, спробуйте без мене купити у крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.

 

Займенник: (виходить і вступає в бесіду). Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе , Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багатьох істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба як так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення чи додатка?

 

Дієслово: (озивається). То все байки. Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б’єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, іменник «завод». Чи знаєте без мене, що він робить, або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині,думаєте не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана Історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.

 

Прислівник: (весь час крутячись біля Дієслова, бере слово). Дерете носа, не знаючи чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з таких! Себе викривляти у різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова і з Прикметником трохи родичаюсь. У реченні можу бути обставиною.

 

Прийменник: (вигукуючи). Отак, брате! Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавжди. То лише такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, займенник, дієслово, змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи або зв’язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде … школи». А покличте мене, і стане зрозуміло:: «йде він до чи зі школи».

 

У бесіду вступає Сполучник, що проходжувався поміж усіма.

 

Сполучник: І навіщо підіймати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з’єдную і без мене не одне з вас ходило як загублене телятко.

 

Частка: (протискуючись крізь інші частини мови). А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форму умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.

 

Вигук: (засмучено). Ой-ой, які тепер часи настали. Діти однієї матері не можуть порозумітися. Ох, коли б я умів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.

 

Заходить Мова, усміхнена, по-святковому вбрана.

 

Мова: Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна мила у піснях і розповідях, у розмові й на письмі. Хай панують між вами дружба і злагода.

 

Усі частини мови беруться за руки і в один голос промовляють.

Всі: У дружбі і злагоді будемо здорові і щастя дамо нашій матері Мові.

  

Ведуча: Ми є носіями української мови, всього того багатства, яке дісталося нам із минулих поколінь. Наше завдання – берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами, не забувати, щиро любити…

 

Коли забув ти рідну мову –

Яка б то мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини,

Моря діамантів – це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.

То матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини …

О мово чудова! Хто любить її,

Той любить свою Україну!